Відділ освіти, молоді і спорту Покровської районної державної адміністрації

 





Погода в Україні Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Історична довідка

 

 

 

Серед садів, посеред села

Стоїть наша рідная школа.

Кожного з нас стежина вела

До її порога.

 

Велике слово школа! Це скарб найкращий кожного народу, де ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, це шлях до волі, до науки, до добробуту. На вселюдному житті тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу, в якому найбільше грамотних, які вже можуть приєднати себе до науки, читаючи книжки, часописи, користуючись знаннями в своєму житті. Ми знаємо, що найкраще багатіють ті країни, де вчаться багато.

Тернистим шляхом йшов український народ, великі труднощі долав у боротьбі за права і вольності, за духовність.

Тривалий час були обділені духовним багатством і жителі с. Покровського. В умовах панування російського царизму вони були позбавлені права на освіту. Майже все населення було неписьменним. У церковнопарафіяльній школі, відкритій у 1856 році, навчалося лише 30 дітей. Як свідчить звіт члена Олександрівської повітової училищної ради барона М.О. Корфа за 1868 рік "Покровська школа належить до самих кращих в повіті, за що 3 учні і 1 учитель цієї школи представлені до нагороди". Школа мала два відділення, в молодшому було 17 учнів, а в старшому – 14. Санітарні умови були жахливі. Ще гіршою була справа ц навчанні дівчаток. В 1859 році у Покровському відкрили першу і одну на весь Олександрівський повіт жіночу школу. Але в ній з 22 учнів дівчаток було 7. З навчальних посібників в школі було лише 20 читанок і одна арифметика.

Отже, на загальну кількість населення 3585 чоловік було 53 учні, або 1 учень припадав на 68 жителів, а 1 учениця припадала на 248 осіб жіночої статі.

Діти багатих сімей навчалися вдома, де вчителі давали приватні уроки, готуючи їх до вступу в міські училища та гімназії. На обидві школи витрачалося 300 крб. У 1903 році в селі почала працювати земська школа. На цей час у всіх трьох школах села навчалося 192 учні. Щорічно в прийомі відмовляли 230-240 дітям. Напередодні Першої світової війни в Покровському було 5 земних та 2 церковнопарафіяльних училища, де навчалося 676 учнів.

Велику роль у розвитку освіти в Олександрівському повіті (до нього входила  територія  Покровського  району)  відіграли  славетні  люди  нашого краю – Дмитро Титович Гнєдін та його прийомний син Микола Олександрович Каришев. Гнєдін ще в 40-х роках ХІХ ст. заснував у себе вдома першу школу для селянських дітей, в якій разом з дружиною Ольгою Іванівною викладав різні предмети. Як свідчать архівні документи, багатий землевласник Гнєдін з сім'єю поселився в нашій місцевості в другій половині ХІХ ст. Відомо, що це була на той час досить освічена, культурна, інтелігентна сім'я. Дмитро Титович Гнєдін (1818-1885 рр.) перебував на військовій службі, мав чин гвардії штаб-ротмістра. Однак, він рано залишив військову службу і поселився в своєму маєтку в Олександрівці. Можливо, Гнєдін купив цю землю, або ж вона перейшла до нього в спадщину чи належала його дружині Ользі Іванівні. Дмитро Титович брав активну участь в громадському житті.

Був гласним в Олександрівському (Запорізькому) земстві. За свій непримиренний характер отримав прізвисько "Гарібальді Олександрівського повіту". Дмитро Титович міцно товаришував з бароном М.О. Корфом, який також був гласним земства і відомий в подальшому педагогом. Поділяв погляди видатного педагога К.Д. Уминського. М.О. Корф багато років очолював педагогічну раду земства. За його ініціативою було відкрито чимало земських та недільних шкіл, зокрема й на Покровщині.

 В 1872 М.О. Корф виїхав за кордон. На чолі шкільної справи в повіті став Гнєдін у званні училищної ради. Потім, відмовившись балотуватися у предводителі дворянства, будучи противником станової служби, Гнєдін лишився попечителем школи в своєму селі. Його дружина завідувала складом літератури і навчальних посібників для народних шкіл і діяльно поширювала народні видання в глухих селах.

Протягом 11 років Д.Т. Гнєдін був дільничим мировим суддею. Подружжю Гнєдіних не бракувало щедрості у благодійних справах. Серед них – пожертвування на будівництво першої лікарні в Покровському, створення ощадно-позичкового товариства для селян, сприяли нормальному функціонуванню паромної переправи через Вовчу та ін.

Та найбільша заслуга Д.Т. Гнєдін полягає в організації і створенні попередника ВПУ – ремісничого училища.

Спочатку в Олександрівці планували відкрити звичайний дитячий притулок. Для його будівництва і утримання Д.Т. Гнєдін виділив 10 тисяч карбованців. Однак справу з притулком відклали. Діячі губернського земства пройнялися наміром відкрити в кожному повіті ремісничі училища. Д.Т. Гнєдін пожалував на будівництво училища 12 тисяч карбованців. Водночас він виступив головним організатором та опікуном нового дітища, виділив 10 десятин землі.

1876 рік був роком початку будівництва ремісничого училища. Здійснював його одеський архітектор Харманський. На це пішло 7 років. Водночас тривав підбір викладачів, створювали Статут, писали програми, закупляли обладнання тощо.

Восени 1883 було споруджено 3 невеликі будинки, здобувати технічні навички, необхідні для обслуговування сільськогосподарської техніки.

8 вересня того ж року училище було відкрите, в ньому розпочалися заняття. Воно мало назву "Гнєдінське ремісниче училище в пам'ять визволителя царя Олександра ІІ".

Засновник училища Дмитро Титович Гнєдін брав безпосередню участь у житті закладу. Після його смерті його справу продовжила дружина Ольга Іванівна. Всі кошти Д.Т. Гнєдін заповів училищу. Цікаво, що приміщення училища мало конфігурацію літери  "Н"  (Николай)  на честь  прийомного сина Гнєдіна – Миколи Олександровича Каришева. Микола Олександрович Каришев – професор економічних наук, публіцист, педагог, відомий Земський діяч Олександрівського повіту Катеринославської губернії.

Каришев – виходець з дворян Калузької губернії. Рано втративши батьків, він виховувався у своєї тітки Ольги Іванівни Гнєдіної і її чоловіка Дмитра Титовича. М.О. Каришев навчався в Харківській гімназії та на юридичному факультеті Московського університету. В різні роки викладав політекономію і статику в Петербурзькому інституті, потім в Московському університеті. З 1891 р. він – професор Дерптського університету, а з 1893 р. – професор статистики в імператорському Олександрівському ліцеї, у Московському с/г інституті.

В тому ж році М.О. Каришева обирають для викладання статистики на юридичному факультеті Санки-Петербурзького університету, однак призначили іншу особу.

Потім Микола Олександрович був гласним Олександрівського повітового земства і тривалий час мировим суддею. Деякий час завідував 12-ма Земськими початковими училищами. З 1895 року Каришев був організатором і попечителем Гнєдінського ремісничого училища, в якому викладав декілька предметів, вкладав в нього свої кошти. 29 серпня 1898 р. Каришев заснував в с. Олександрівка (Гнєдін) Олександро-Гнєдінську сільську господарську школу , яка проіснувала до 1931 року.

      29 серпня 1998 року минуло 100 років з дня заснування в селі Олександрівці (Гнєдіно) Олександро-Гнєдинської сільськогосподарської школи, потім це була середня школа імені Горького, нині тут виробничо-творчий центр для дітей та юнацтва.

       Про час заснування школи свідчить архівний документ “Заключение управы”, який є у протоколах ХХХІІІ сесії зборів Олександрійського повіту Катеринославської губернії за 4-8 жовтня 1898 року, де зазначено, що початкова сільськогосподарська школа в селі Олександрівна (Гнєдіно) Олександрійського повіту була заснована 16 серпня (за старим стилем) 1898 року.

     Вищезгаданий документ підписаний головою Олександрійського повіту Катеринославської губернії Олександром Андрійовичем Тихомировим. Він був зоологом, закінчив Петербурзький і Московський університети, професор, директор зоологічного музею Московського університету.

     Заснував цю школу Микола Олександрович Каришев – професор, доктор сільськогосподарських наук, відомий  Олександрійського повіту Катеринославської губернії. Сам Каришев – виходець з дворян Калузької губернії. Рано втративши батьків, він виховувався у своєї тітки Ольги Іванівни Гнєдіної та її чоловіка Дмитра Титовича Гнєдіна, маєтності яких знаходилися в Олександрівні Олександрійського повіту (нині село Олександрівна Покровського району).

       Навчався Микола Олександрович в Харківській гімназії і на юридичному факультеті Московського університету. В різні роки викладав політекономію і статистику в Петербурзькому інституті, а потім у Московському сільськогосподарському інституті (нині Московська сільськогосподарська академія імені Тімірязєва).

       Кошти на будівництво сільськогосподарської школи М.О. Каришев отримав від продажу маєтності, яка дісталася йому в спадщину від прийомних батьків Гнєдіних. Покупцем цієї маєтності був А.А. Смірнов – кандидат сільськогосподарських наук.

        За своїм переконанням М.О. Каришев – ліберальний народник. Бувши послідовником К.Д. Ушинського і соратником видатного педагога М.О. Корфа, Каришев переконував і доводив про те, що селян потрібно навчати грамоті; причому навчати їх не в церковноприходських, а в “корфських” земських школах.

       Школа за переконанням вченого, має стати для дітей селян “своїм домом”, “зеленим раєм”, а для цього потрібні пристойні шкільні приміщення. Своє переконання про освіту селянських дітей О. Каришев здійснив на практиці, наслідуючи приклад Д.Т. Гнєдіна, який у свій час збудував і відкрив на власні кошти Гнєдінське ремісниче училище.

        Наприкінці літа 1898 року на східній окраїні садиби М.О. Каришева виросло шкільне сільськогосподарське містечко, озеленене декоративними деревами, частина яких і до цього часу зеленіє. Це містечко було створене в                                   Вовчої. В ньому, окрім основного навчального корпусу, конфігурація якого мала форму літери “Н”, було розміщено ряд інших допоміжних будівель, а саме: в довгому приміщенні містилась столярна майстерня, ковальський і слюсарський цехи: поряд невеличкий, але привабливий будинок – квартира завідуючого школою. Далі йшли великі будинки – квартири вчителів на південь від них розміщувалися господарські будівлі – тваринницькі ферми (для коней, великої рогатої худоби) і птахоферма: далі на схід від них – невеликий цегляний будинок – лазня і пральня для учнів. В центрі, неподалік від навчального корпусу, містилася криниця з доброю питною водою. На схід від підсобних будівель простягалося велике рівнинне поле, на якому розміщувалося спортивне містечко з футбольним та волейбольним полями. На північ, через дорогу, яка пролягала від села Олександрівни на схід, аж до річки вовчої, красувався великий сад з різноманітними фруктовими деревами і виноградними кущами. Поряд – поле, на якому учні вирощували різні види овочевих культур. Далі на схід, понад річкою, ріс мальовничий ліс з декоративними деревами. Річка і ліс для учнів були не лише навчальними лабораторіями, а й місцем відпочинку. Це навчальне сільськогосподарське містечко займало площу 4 квадратних кілометри.

      Що являв собою навчальний корпус Гнєдінської сільськогосподарської школи? Це була висока одноповерхова, зовні приваблива будівля, в якій розміщувалися просторі класні кімнати та клас-інтернат на 80 чоловік. Під корпусами школи містилися підвальні приміщення для зберігання овочів та дрібного сільськогосподарського знаряддя. Гнєдінська сільськогосподарська школа, а в 1914 році – училище, була школою першого розряду на 120 чоловік з чотирирічним строком навчання. Вона була єдиним учбовим закладом, де могли навчатися діти селян зі знанням початкової школи, або двокласного училища. При вступі в цю школу проводились обов’язкові вступні екзамени з великим конкурсом вступаючих. Приймали до неї лише хлопчиків віком понад 14 років. Учні набували ґрунтовних загальноосвітніх і спеціальних знань та кілька видів ремесел.

      З атестата учня Гнєдінського сільськогосподарського училища Григорія Олександровича Патерила, виданого в 1915 році, можна дізнатися про предмети, які вивчалися учнями в училищі й закріплювалися на практиці, а саме: до загальноосвітніх предметів входило вивчення Закону Божого, російської мови, арифметики, геометрії, землемірства і креслення, географії, російської історії, фізики, хімії, ботаніки, зоології. З спеціальних предметів вивчалися: Землесправа, городництво, лісоведення, тваринництво, садівництво, сільськогосподарська економіка, рахівництво, законоположення селянського побуту і господарства. По ремеслу: столярна справа, ковальська справа. По практичних роботах: земельна справа, тваринництво і садівництво.

      З перших днів своєї діяльності Гнєдінська сільськогосподарська школа була укомплектована досвідченими викладачами, більшість яких мали вищу освіту, а саме: Олександр Петрович Дмитриченко – завуч школи, закінчив Московський сільськогосподарський інститут; викладачі: П. Тріфанов, П.Косенко, П. Циков, А. Левковцев, В. Курепкін, А. Політаєв та інші. Всі вони давали тверді і ґрунтовні знання своїм вихованцям.

       Після Жовтневої революції сільськогосподарське училище було реорганізоване в середню сільськогосподарську профшколу. Після закінчення всім випускникам видавалися “Посвідчення”, де зазначалося за яким розрядом певний учень закінчив її. Всього було 5 розрядів. В той період при школі було велике для того часу навчальне господарство, добре обладнані навчальні класи, лабораторії. Школа була добре забезпечена сільськогосподарською технікою. В 1925 році школа одержала перший в нашій місцевості трактор “Фордзон”, була тут і невеличка тваринницька ферма.

       Завідуючою сільськогосподарською профшколою був Василь Миколайович Чарушніков, який закінчив Московський сільськогосподарський інститут, агроном І розряду.

     Викладали предмети: О.А. Кузнєцов, О.А. Стасєвич, В.М. Малишенко, М.І. Доленко, М.І. Маленко, В.Є. Курєпкін, Усик-Базилевський, Ю.Я. Шахлович, А.Р. Міхно. Всі вони мали вищу або середню спеціальну освіту.

     Протягом всього періоду своєї діяльності Гнєдінська сільськогосподарська школа випустила тисячі висококваліфікованих спеціалістів сільського господарства, які стали визначними людьми нашої країни – агрономами, вченими, політичними діячами, військовими, вчителями, лікарями, бухгалтерами. До цієї категорії людей слід віднести Андрія Кириловича Падалку – командира 9-го Задніпровського полку в часи громадянської війни,  Григорія Олександровича Патерила – професора, доктора сільськогосподарських наук, Володимира Володимировича Мацкевича – колишнього міністра сільського господарства СРСР, Дмитра Івановича Бедзика – визначного українського письменника, Кирила Кузьмича Цілушка – голову Української ономастичної комісії, завідуючого відділом історії української мови інституту мовознавства імені О.О. Потебні АН України, Василя Васильовича Коріня – головного бухгалтера заводу, Микиту Юдовича Крутя – викладача сільськогосподарського технікуму, Івана Федоровича Кісенка – головного агронома колгоспу “Побєда” нашого району, Ніну Йосипівну Капінус – лікаря, Зінаїду Григорівну Лисенко – головного агронома колгоспу імені Леніна Синельніковського району, Олену Михайлівну Дерімову – директора районного історико-краєзнавчого музею, Івана Омеляновича Васейка – генерала-лейтенанта артилерії, Євгенію Григорівну Котову (Білозуб) – викладача біології в школі, згодом в інституті і багатьох – багатьох інших.

      Гнєдінська сільськогосподарська школа перестала існувати в 1931 році. Навчальні кабінети з багатьма лабораторними приладами, бібліотекою перевезли до  Києва і на основі цього багатого наочного матеріалу відкрили Київський сільськогосподарський інститут (нині академія). Так закінчився перший період історії Гнєдінської сільськогосподарської школи і почався другий – період  історії Олександрівської середньої школи імені Горького.

Великі труднощі І світової війни та революцій доводилося переборювати вчителям, продовжуючи благородну справу на ниві освіти, проявляючи творчість і щирість душі.

В 1920 році відкрилися 2 трудові школи в яких навчалося рідною мовою близько 300 дітей. Через 7 років в Покровському працювало 5 початкових  та семирічна школа. Кількість учнів за цей час зросла в четверо, а вчителів – у троє.

        Спочатку школи утримувалися на кошти батьків, а в 1928 році держава виділила для них 8800 крб., через 3 роки в п’ять разів більше. Учні були повністю забезпечені підручниками, літературою, одержували наочні посібники. У школі по ліквідації неписьменності навчалося 420 підлітків. Всього в 1927 році закінчили лікнепи близько 1500 чоловік, що становило 35% від загальної кількості неписьменних. Загальноосвітні курси для дорослих, створені в 1926 році згодом почали підготовку до вступу у вищі навчальні заклади.

Про це можуть свідчити факти з життя Покровської школи 1920 року. "Прийнято було 120 учнів. Школа була побілена батьками учнів. З приходом морозів за відсутності одягу і взуття половина учнів залишила школу. Для економії палива 60 учнів, які лишилися, розмістили в 2-х класних кімнатах квартири завідуючого школи. Заняття проходять в 2 зміни нормально. Паливо доставляють батьки. Учні писали між рядками списаних зошитів чорнилами із сажі."

Ще декілька рядків із звіту тієї ж школи. "Знаходячись у безвихідному становищі було запропоновано населенню допомагати вчителям цієї ж школи. Відбулися збори, на яких ухвалили знести по 20 фунтів борошна від учня. При відсутності борошна було дозволено замінити його іншими продуктами." В 1920 році відкрили 2 трудові школи, в яких навчалися рідною мовою 300 дітей.

Владою проводилась велика робота в справі розвитку народної освіти. Вже в 1921 році на території Покровської с/ради почало працювати 11 шкіл, з них 3 в с. Покровському і хуторах – Касянівка та Черненково. В цих школах працював 31 вчитель. По освіті та педстажу в такому складі:

По освіті:                                    По педстажу:

1. Учительська семінарія – 4:              До року – 12 чол.

2. Закінчили 5, 6, 7, кл. гімназії – 4:      1-3 роки – 4 чол.

3. Спеціальне училище – 6:                             3-5 років – 1 чол.

4. Народна школа – 12:                        5-10 років – 4 чол.

5. По випробуванню – 6:                       Більше – 10 чол. 10 років.

В 1923 році село Покровське стало центром Покровського району. В 1927 році в с. Покровському працювало 5 початкових та семирічна школа. Кількість учнів за цей час зросла вчетверо, а вчителів – утроє. Спочатку школи утримувалися коштом батьків, а в 1928 році держава виділила для них 8800 крб., через 3 роки – в 5 разів більше. Учні були повністю забезпечені підручниками, літературою, одержували наочні посібники. У школі по ліквідації неписьменності навчалось 420 підлітків. Всього в 1927 році закінчили лікнепи близько 1500 чоловік, що становило 35% від загальної кількості неписьменних. Загальноосвітні курси для дорослих, створені в 1926 році, згодом почали підготовку до вступу у вищі навчальні заклади. Реорганізована з ремісничого училища школа ФЗН, базою якої був гуляйпільський завод "Металіст", випускала кваліфікованих робітників – слюсарів і ливарників.

Працювала також сільськогосподарська школа, яку закінчили тоді В.В.Мацкевич – Міністр сільського господарства СРСР, К.К. Цілуйко - завідуючий відділом Інституту мовознавства АН УРСР та інші.

Перед війною повністю було ліквідовано неписьменність серед дорослих. Тоді в Покровському було 2 середні (Олександрівська, "Побєда"), 2 неповні середні, 2 початкові школи, в яких навчалося майже 2 тис. учнів і працювало 86 вчителів. Молодь села здобувала спеціальність трактористів, комбайнерів, шоферів, вчилась у школі механізації сільського господарства.

        1 вересня 1933 року було відкрито Покровську середню школу. Це була перша середня школа в районі. Через 4 роки їй присвоюють ім’я О.М.  Горького. Відтоді це – Покровська загальноосвітня трудова політехнічна школа імені Горького.

       Школа в довоєнні роки мала добре обладнані навчальні класи, велику добротну бібліотеку, змістовну наочність, підсобне господарство. Це була найбільша школа в районі. Досить сказати, що 8-10х класів було по 4-5. У 1941 році школа випустила чотири десятих класи.

       Перший випуск десятого класу відбувся 26 червня 1936 року. В той незабутній вечір школа наповнилася голосами. На адресу випускників було сказано багато теплих слів, побажань. У свою чергу, вони дякували вчителям, батькам, керівникам району, обіцяли завжди бути патріотами своєї Батьківщини, не забувати рідної школи. А потім розпочався випускний бал.

       Осяяні передчуттям незвіданого щастя, закружляли в шкільному вальсі перші пари випускників, вчителів, гостей... Згодом хлопці привели в дію велике колесо, яке освітило шкільне подвір’я феєрверком бенгальських вогнів... А потім настав ранок, з яким розпочиналося самостійне життя. Атестати випускникам підписував перший директор школи Б.Б. Квашніц.

       ... Школа продовжувала жити бурхливим творчим життям. Тут діяли великі піонерська та комсомольська організації. Педагогічний колектив налічував тоді більше 40 чоловік. Директором школи до 1941 року був С.І. Болгар. Великим авторитетом користувався Сергій Іванович як серед учнів, так і серед учителів. У повоєнні роки він очолював районний відділ народної освіти. З 1 липня 1954 року, аж до виходу на заслужений відпочинок, працював у Міністерстві освіти УРСР.

       Повагою й шаною користувалися вчителі: історик Г.С. Сосін, географ Є.Т. Жукова, літератор І.Н. Асламов, він же й завуч школи, вчитель математики З.П. Цикова, вчитель хімії Є.М. Голубєв, вчитель військової підготовки В.М. Щербаков та багато інших. У довоєнний період школа підготувала 6 випусків 10х класів. Атестати зрілості одержали понад 500 юнаків і дівчат. Гордістю школи були відмінники, відомі вже в наші часи люди. Це – Л.І. Снєшко, професор, доктор медичних наук, Ю.І. Снєшко – кандидат технічних наук, І.С. Кравець, Л.П. Тиха, П.С. Терещенко – педагоги, Ф.Г. Кадась – один з колишніх керівників району, С.А. Торська, В.М. Щербакові – науковці та інші. Всього – 33 відмінники.

      Чимало юнаків мріяли стати військовими. Мрії, палкі бажання привели їх в танкове, морське, артилерійське училища, а декого і до військової академії.

         Багато дівчат пішли працювати вчителями, стали шанованими в районі людьми. Це – Н.І. Воєводіна, А.К. Гадючка, В.Д. Кравець, К.М. Бабієнко, Н.О. Васейко та інші.

       У школі діяло багато гуртків, в яких сотні учнів брали активну участь. Лише в хоровому й домровому налічувалося понад 200 чоловік. Керував ними викладач військової підготовки В.М. Щербаков. Хор і оркестр неодноразово були переможцями районних і обласних спартакіад, виступали навіть у Києві.

     Гордістю школи була спортивна команда, яка славилася не лише в районі, а й серед обласних команд. Добра слава йшла про географічно-краєзнавчий, фізико-математичний, літературно-драматичний, хімічний, шахово-шашковий та військовий гуртки. Ось чому випускники Покровської СШ ім. Горького мали достатньо тверді знання, були всебічно розвиненими, підготовленими до самостійного життя. І де б не працювали вони в подальшому, завжди були в перших рядах, гідно захищали честь рідної школи, району. В роки окупації в приміщенні школи містився німецький госпіталь. Частину будівлі фашисти перетворили в конюшню. Тож можна уявити, скільки зусиль довелося докласти вчителям та учням, коли після визволення районна школа спробувала відновити свою роботу. Навчальний процес у школі розпочався 1 жовтня 1943 року. Працювати довелося в досить складних умовах: у класах було холодно, школа не опалювалася. Не було підручників, зошитів, чорнила, наочності. Однак і за таких умов вчителі і учні працювали з великим ентузіазмом.

   Директором школи невдовзі став В.М. Чуприна – кандидат історичних наук. До війни він був ректором Одеського інституту іноземних мов.

      У лютому 1944 року в школі відбулася зустріч з фронтовиками – колишніми випускниками В. Косенком, О. Пере дерієм та І. Кравцем. Ця пам’ятна зустріч мала великий виховний вплив на школярів.

     Невдовзі було організовано добровільний збір коштів на будівництво танка, що мав називатися “імені Покровської СШ імені Горького”. Школа зібрала 35 тисяч карбованців, про що вона рапортувала Й.В. Сталіну. Сталін у відповідь надіслав привіт і подяку Червоної Армії.

     У лютому 1944 року директором школи було призначено Є.Т. Жукову – незмінного географа довоєнного і після воєнного періоду. Тоді ж, у 1944 році, 12 десятикласників одержали атестати зрілості. Наступні випуски відбувалися вже в повоєнні часи.

     Більшість довоєнних випускників школи (юнаків) брали участь у боях з фашистськими загарбниками. Частина з них полягла смертю хоробрих. Це – Герой Радянського Союзу, танкіст І.П. Голуб, авіа механік ескадрильї “Нормандія – Німан” Володимир Білозуб, капітан першого рангу, командир одного з крейсерів Балтфлоту Б.П. Кабанець, командир танкової роти, учасник Корсунь - Шевченківської битви П.Г. Таран, командир зенітного артполку Г.П. Старов, командир танка, учасник боїв під Москвою Д.Я. Балагура та інші.

        У бою загинув і вчитель, колишній завуч школи І.Н. Асламов. До школи поверталися вчителі, які прийшли з фронту. Одним з перших прибув з госпіталю капітан-артилерист, інвалід війни І.І. Попов. Згодом – Т.О. Тихий, Ю.П. Максименко, П.С. Терещенко, Д.З. Таран, Є.Ф. Біловіл, І.О. Таран, П.Р. Різченко, В.Г. Циб та інші   

5 років війни та окупації школи були закриті.

Після війни школи відновили свою роботу. Школа механізації знову почала готувати кадри для сільського господарства.

У  1957 р. у середніх, школах – денні та вечірні, 2 восьмирічних та одній початковій – навчається 1,5 тис. учнів. В них працюють більше 100 вчителів.

В 1961 році почала працювати музична школа.

На 1964 рік в середніх школах – денній і вечірній, двох восьмирічних та в одній початковій навчалося 1,5 тис. учнів. В них працювало більше 100 вчителів. В районній музичній школі навчалося 120 дітей.

Кадри для сільського господарства готувало Покровське сільське професійно-технічне училище. З 1954 по 1964 рік училище підготувало більше 5 тис. спеціалістів, близько 500 з них їздили працювати в Цілиноградську область. Багато колишніх вихованців училища за високі показники в роботі відзначені урядовими нагородами.

В 1964 році в Покровському працювала середня загальноосвітня трудова політехнічна школа №2, де навчалося 715 учнів; вечірня середня школа робітничої молоді, в якій навчалось 223 учні – виробничники, восьмирічна школа з числом учнів – 196, початкова школа – 123 учні. В цих школах працювало 76 вчителів, із них 51 з вищою освітою. Всі діти шкільного віку охоплені навчанням.

             У 1969 році в районі 68 шкіл, в т.ч. середніх 9, восьмирічних –  13 початкових – 44, 2 школи робітничої молоді. В них навчається 9,2 тис. учнів, працює 574 вчителя, 24 педагоги нагороджено знаком „Відмінник народної освіти УРСР”.

             У 2004-2005 н.р. в районі функціонувало:  18 загальноосвітніх шкіл, в яких навчався 5271 учень;  16 дитячих дошкільних закладів, в яких виховується 761 дитина;  2 позашкільні установи – ВТЦДЮ та ДЮСШ.  У 2004 – 2005 н.р. в НВЗ району здійснюється профільне навчання в 7-ми школах на базі ВТЦДЮ. Це гуманітарний профіль – 99 учнів, природничо-математичний  -  175 учнів, художньо-естетичний  -  38 учнів, технологічний  -  202 учні.  Працювало 453 учителя, з них 90% мають вищу освіту, 27%  -  вищу  категорію. Педагогічні звання:  „Вчитель-методист  -  42 педагоги, „Старший вчитель”  -  44 педагоги.

На цей час на території району діє 18 загальноосвітніх навчальних закладів. В 2007-2008 навчальному році в 241 класі навчається 4289 учні. На території району функціонують 15 дошкільних навчальних закладів, в яких виховується 859 дітей дошкільного віку.

        У районі працюють понад 460 педагогів, 89% із них мають вищу фахову освіту.

        За цільовими направленнями понад 40 випускників шкіл району здобувають вищу педагогічну освіту.

        Навчально-виховні заклади району працюють над модернізацією освіти, впровадженням інноваційних технологій в навчально-виховний процес. Визначено 4 опорних школи.

        В районі працюють „майстер-класи” на базі творчої лабораторії Просянської СШ по впровадженню теми „Гуманно-особистісний підхід до дітей в освітньому середовищі”, М.Михайлівській ЗСШ ім. І.Г. Скакуна надано статус обласного експериментального навчального закладу за темою „Визначення основних чинників становлення позитивної „Я-концепції” учасників педагогічного процесу в умовах сільської школи”.

             11 шкіл забезпечені комп’ютерними класами, клас ВТЦДЮ підключений до мережі Інтернет. В районі є спортивний комплекс на базі якого працює ДЮСШ, в якій 34 навчально тренувальні групи (883 учні).

            Найбільшу  історію серед сучасних шкіл Покровського  мають  Покровська  СШ  №2  та  Покровська    НСШ  №2.  Започатковані  вони  були  в  кінці  19  століття.