***

Не засмучуйтесь, якщо у Вас щось не виходить - не помиляється той, хто не працює. Все у Вас вийде, адже "Кожен майстер колись був невмілим", а ми Вам допоможемо!

Шановні колеги !

Сім'я і дитячий садок - це два суспільні інститути, що знаходяться біля витоків нашого майбутнього. На жаль, їм не завжди вистачає взаєморозуміння, такту, щоб почути і зрозуміти один одного.

Непорозуміння між сім'єю і дитячим садком тягарем лягає на плечі дитини. Як змінити такий стан речей? Як зацікавити батьків роботою ДНЗ, допомогти зрозуміти важливість єдиних вимог дитсадка і сім'ї?

Відомо, що багато хто з батьків цікавиться лише тим, як дитина їсть у дитячому садку і чи добре її одягли, вважаючи, що дитячий садок, це місце, де лише доглядають дітей, доки їх батьки знаходяться на роботі.

Тому перед нами, педагогами, постає завдання зближення з батьками, пошуку шляхів взаєморозуміння, ознайомлення батьків не лише з організацією педагогічної роботи з дітьми а й з виховною метою, традиціями групи і дитячого садка.

У роботі з батьками можна використовувати різні форми роботи, що зближують педагога і батьків, наближають сім'ю до дитсадка, допомагають визначити оптимальні шляхи виховного впливу на дитину, наприклад:

* проведення загальних (групових) зборів;

* педагогічні бесіди з батьками;

* круглий стіл з батьками;

* тематичні консультації;

* конференції з батьками;

* спільне дозвілля;

* відвідування сімей;

* оформлення виставок, стендів;

* дні відкритих дверей;

* батьківські університети;

* робота з батьківським активом групи.

Батькам необхідно давати не лише педагогічні знання, але й здійснювати їх практичну підготовку з питань виховання дітей. 

Шпаргалки для вихователів

Якщо батьки не хочуть визнавати проблему дитини...

Деякі батьки не надто добре знають про особливості розвитку дітей і не можуть одразу побачити, що з їх дитиною не все гаразд. Проте, якщо їм пред’явити конкретні факти, вони будуть стурбовані і намагатимуться зробити все, щоб допомогти своїй дитині.

Але трапляється, що батьки уперто не визнають проблему. Зазвичай на це у них є свої причини:

· вони не хочуть, щоб на дитину навісили ярлика неповноцінності;

· вони не хочуть брати на себе відповідальність і обтяжувати себе зайвими клопотами;

· вони хочуть, щоб їхню дитину любили і ставилися з повагою.

Як діяти ?

Намагайтеся самі переконатися, що річ тут не у вашому упередженому ставленні до дитини, не в індивідуальному темпі розвитку дитини, не в особливостях стилю пізнання, що проблема справді є.

· Не починайте з батьками розмову про проблеми, що турбують вас, доти, доки між вами не буде довіри.

· Виявляйте до них пошану і дружелюбність. Ставте їм запитання і покажіть: ви вважаєте, що вони краще за вас знають своїх дітей. Батьки мають упевнитися, що ви турбуєтеся про інтереси дитини.

· Якщо батьки не йтимуть на довірливу розмову, призначайте їм офіційну зустріч. Під час розмови більше слухайте, ставте запитання, обговоріть позитивні моменти, пов’язані з дитиною. Дуже важливо при цьому нічого не вигадувати, поводитися прямо і відкрито.

· Коли ви відчуєте, що настав час поговорити по суті, спочатку поділіться конкретними спостереженнями, скажіть щось на кшталт:

«Я помітила, що Костя не може скласти мозаїки, розрізної картинки. От записи, які я зробила 20.24 лютого, 3,5 березня». Наголосіть, що самі ви не компетентні робити будь-які висновки і попросіть батьків проконсультуватися у фахівця.

Пам’ятайте, що інформувати батьків про ваші побоювання за дитину — ваш професійний обов’язок.

Чи пропонувати дитині ділитися ?

Зазвичай педагогічний штамп — дітей потрібно вчити ділитися. Усім. Завжди.

Власне, у цьому немає нічого поганого: дитина живе не одна в будинку, вона не одна в групі. Але чи немає в нашому бажанні виростити неодмінно чуйного колективіста іншої крайності — заперечення права дитини на власність і на власний безпечний життєвий простір? Чому у дорослих «все своє власне», а у дітей «все загальне»?

Отже, дітей можна примусити ділитися, переступаючи через їхні відчуття та бажання — впливати силою. Але тоді не варто дивуватися, що ставши старшим і звикнувши підкорятися силі, вони дотримуватимуться саме такої стратегії: або беззаперечно віддавати свої речі на першу вимогу бовдурів-хуліганів, або діяти силою стосовно інших дітей.

Як діяти ?

Передусім поміркувати, не піддаватися на власні миттєві відчуття і не використовувати стереотипи, бо:

· у ранньому віці діти, швидше за все, не готові щиро поділитися своїми іграшками, предметами - вони становлять для дітей відчутну плотську бажану цінність;

· приблизно у віці 3-4 років іграшки, предмети набувають сенсу усвідомлюваного особистого простору: «я», «моє».;

· у 4-5 років призначення іграшки або предмета, зокрема,-- бути засобом встановлення партнерських стосунків з іншими людьми;

· у 5-6 років — це ще й спосіб позначити свої особистісні особливості, досягнення, гідності.

Зважаючи на ці вікові особливості, а також на особливості індивідуальні (ставлення сім’ї до речей дитини, наприклад ), і традиції групи (а не особисто ваші), з дітьми можна домовитися.

· З дитиною раннього віку: «Звісно, це твоя автівка. Авто Дмитрика. Дмитрик з авто бавиться. Коли Дмитрик побавиться з автівкою, ми з Колею попросимо автівку. Дай, Дмитрусь, пограти авто Колі». Проблема в тому, що у дитини немає вміння коректно заявити про своє бажання. Потрібний зразок.

· З дітьми більш старшими: «Це олівці Олі. Оля хороша дівчинка. Якщо ми ввічливо попросимо, вона дозволить нам помалювати разом із нею». Кожній дитині цього віку важливо бути хорошим. Тим паче, що ви не пропонуєте просто віддати, ви пропонуєте малювати разом. Не йдіть одразу. Разом – це і з вами також.

· У середній і старших групах логіка приблизно та сама: наголосіть, підтвердіть право дитини на предмет — це залагодить пристрасті. Потім визначте причину цього права – це додасть шани «власника» до вас і претендента до «власника», дасть розуміння причини опору. «Сашина автівка. Саша збирає гончі автівки. Він знає багато назв. Давай попросимо його розповісти, яка найшвидша». Не залишайте дітей одразу— побудьте разом з ними—це дасть імпульс позитивному сприянню сторін.

Довго? Так. Але коротким лише шлях до війни, де постраждалими будуть усі.

Якщо діти перебивають...

Явище не рідкісне, іноді вельми прикре. Особливо, коли дуже кортить обговорити будь – яку нагальну проблему з іншими дорослими.

Як діяти ?

Навіть якщо обговорювана проблема стосується нашої професійної діяльності, незайве нагадати — професійна діяльність — це не як організувати педпроцес, а діти, з якими ви саме його й організуєте. Отож-бо ввічливо перервіть вашу важливу розмову: «Вибачте» і «Я слухаю тебе, Сашко».

· Якщо вам докучає постійно одна і та сама дитина, і ви вже знаєте, що в її повідомленнях немає екстреності, змініть фразу: «Сашко, я обов’язково вислухаю тебе, щойно закінчу розмову з Андрієм”, або «Сашко, ти впевнений, що твоє повідомлення, не може зачекати?». Зверніть увагу: у будь – якому разі головною є дитина, навіть якщо до цього ви розмовляли із завідувачкою, і ваше звернення до неї має форму поваги, визнання її права на вашу увагу. Ще один бік цього явища: швидше за все, дитина невипадково постійно перебиває вас. Можливо, їй не вистачає вашої уваги і мимовільний свідок, її звернення до вас — своєрідний гарант уваги, хай навіть і негативної.

· Багато проблем спричиняє перебивання під час загальних розмов— на заняттях тощо.Можливо, причина в щирій зацікавленості всіх темою розмови і «від надлишку почуттів глаголять вуста. У цьому разі правильніше сказати: «Я розумію, що вам дуже цікаво і хочеться висловитися всім. Щоб почути одне одного, слід домовитися, говорить той, у кого в руках кубик». Предмет у руках — додатковий потрійний стимул — ознака законної черговості, помічник вільного висловлювання і реалізоване право самостійно вибирати наступного для розмови.

· Перебивання може бути ознакою втоми або крайньої незацікавленості вашими мовою і діями.

Якщо вся сіль у цьому, потрібні не дисциплінарні заходи, а щире визнання: «Я відчуваю, що ви трохи стомилися, напевно, я довго говорила сама. Отже, поміняємося,-- ви поставите мені запитання. Або ви дасте мені завдання, а я постараюся його виконати».

МОВЛЕННЄВІ ЗАНЯТТЯ В СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Мовленнєвий розвиток дошкільника - складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини і виявляється в соціальній та інтелектуальній активності у колі дорослих та однолітків. Щоб створити оптимальні умови для мовленнєвого розвитку дошкільника, педагогам слід використовувати різні форми роботи: ігри, проблемні ситуації і, звичайно, заняття.

Неможливо уявити належний рівень життєвої компетенції людини без оволодіння мовленням. Видатний педагог Костянтин Ушинський зауважував, що рідне слово є основою розумового розви­тку й скарбницею всіх знань. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми по­ведінки - основу її життєвої компетентності, тобто, як влучно висло­вилася заступник директора Інституту проблем виховання АПН Укра­їни, доктор педагогічних наук Олена Кононко, «оволодіває наукою і мистецтвом жити серед інших». З огляду на це проблема розвитку мовлення дитини завжди була однією з центральних у дошкільній освіті. Нині ж провідною метою дошкільної лінгводидактики є вихо­вання мовної особистості.

Значення занять у формуванні мовленнєвої компетенції дошкільників

Мовленнєва компетенція - це вміння на практиці доречно ко­ристуватися мовою (висловлювати свої думки, бажання, наміри, про­хання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (мі­міка, жести, рухи) та інтонаційні засоби. Це полікомпонентний утвір, що містить такі компетенції:

•· лексичну (наявність певного запасу слів у межах вікового пе­ріоду, їх доречне застосування, вживання засобів мовної ви­разності: приказки, прислів'я, фразеологізми, епітети, порів­няння);

•· фонетичну (правильна звуковимова, розвинений фонема­тичний слух, володіння інтонаційними засобами виразності);

•· граматичну (практичне вживання відповідних граматичних форм рідної мови: рід, число, відмінки, час тощо) та діамонологічну (розуміння зв'язного тексту, вміння відповідати та звертатися із запитаннями, вести діалог, складати різні ви­ди розповідей, переказувати).

Мовленням дитина оволодіває в процесі спілкування під час різ­них видів діяльності, адже всі вони тісно пов'язані з мовленням і супроводжуються ним. Але повсякденного спілкування для становлен­ня мовленнєвої компетенції, звісно, недостатньо. Основною формою навчання дошкільнят у процесі організованої пізнавальної діяльності все ж лишається заняття. Саме на заняттях вихова­тель систематично та послідовно формує у дітей мовленнєві уміння та навички, які закріплюються при спілкуванні дітей під час різних видів діяльності в повсякденному житті.

На заняттях з мовленнєвим пріоритетом діти мають не стільки засвоювати матеріал про навко­лишній світ, скільки вправлятися в мовленнєвій ді­яльності. Необхідно звертати увагу вихователів на те, що на такому занятті основну увагу варто зосереджу­вати на практичному засвоєнні дітьми норм рідної мо­ви (фонетичних, лексичних, граматичних), формуван­ні навичок розповідання та переказування. Заняття з мовленнєвого спілкування проводять у всіх вікових групах не рідше одного разу на тиждень, краще з підгрупами дітей. Тільки за цієї умови можна забезпечити максимальну мовленнєву активність дітей на занятті.

Види занять з мовленнєвого спілкування

Заняття з мовленнєвого спілкування бувають комплексними та спеціальними.

Комплексне заняття з мовленнєвого спілкування проводиться тричі на місяць.Цей вид заняття поєднує завдання що­найменше з трьох компонентів мовлення, серед яких; звукова куль­тура, лексика, граматика і власне зв'язне мовлення. Причому остан­нє є обов'язковою складовою такого заняття.

Спеціальне заняття з мовленнєвого спілкування (в методичній літературі зустрічається і під іншою назвою - «домінантне») охоп­лює лише один компонент мовлення (звукова культура мовлення, лексика або граматика) і проводиться лише один раз на місяць.

Планування занять з мовленнєвим пріоритетом

Доктор педагогічних наук Алла Богуш пропонує проводити про­тягом місяця три комплексні й одне спеціальне заняття з мовленнє­вого спілкування: на перші три тижні місяця плануються по одному комплексному, а на останній тиждень - спеціальне заняття

(див. До­даток 1).

Плануючи комплексні заняття, вихователь слідкує, щоб усі завдання з розвитку мовлення рівномірно чергувалися протягом місяця.

Спеціальні заняття доцільно планувати на квартал. У першому місяці кварталу, скажімо, у вересні, завданням спеціального заняття може бути формування звукової культури мовлення. Наступного мі­сяця, у жовтні, спеціальне заняття варто присвятити виключно фор­муванню граматичної правильності мовлення, а у листопаді - слов­никовій роботі. Відповідно плануються заняття з мовленнєвого спіл­кування і в наступних кварталах.

Плануючи спеціальні заняття, необхідно враховувати вікові осо­бливості мовлення дітей. Так, у молодшому дошкільному віці спеціальні заняття, присвячені формуванню звукової культури мовлення, можна про­водити частіше одного разу на квартал, а в роботі з дітьми старшого дошкільного віку більше уваги слід приділити грама­тиці. Тож спеціальне заняття з форму­вання граматичної структури мовлення в старшій групі можна спланувати в од­ному з кварталів двічі.

Складаючи програмовий зміст комплексного заняття, вихователь

має передбачити розвиток різних компонентів мовлення і відповідно

визначити зміст роботи над кожним завданням із розви­тку мовлення на цьому занятті. До речі, вихователь сам визначає, які завдання (словник, звукова культура чи зв'язне мовлення) розв'язувати на початку, в середині чи в кінці заняття - це залежить від його змісту та рівня мовленнєвої під­готовки дітей.

Програмовий зміст спеціального за­няття містить завдання по роботі лише за одним компонентом мов­лення, наприклад, над звуковою культурою мовлення. Вихователь закріплює той матеріал, який подавався на комплексних заняттях, та додатково планує одне-два нових завдання стосовно роботи над звуковою культурою мовлення.

Плануючи спеціальне заняття зі словникової роботи, особливу увагу варто приділити формуванню у дітей узагальнюючих понять (меблі, одяг, транспорт тощо), ознайомленню їх з якостями та власти­востями предметів.

При плануванні треба слідкувати, щоб заняття з мовленнєвим пріоритетом було взаємопов'язане з іншими заняттями, насамперед з художньої літератури, ознайомлення з навколишнім світом, рідною природою тощо, тобто відповідало темі тематичного тижня. Так, наприклад, для складання розповіді на занятті з мовленнєвого спілкування дітям слід запропонувати вже знайому картину, яку вони розглядали під час заняття з рідної природи чи ознайомлення з навколишнім світом; для переказу можна взяти твір, з яким дітей ознайомили на занятті з художньої літератури. Пропо­нуючи тему для розповідання, вихователь має враховувати попере­дній досвід дітей.

Додаток 1

Орієнтовний розподіл комплексних та спеціальних занять з мовленнєвого спілкування на місяць та на квартал

Тижні Вид заняття з мовленнєвого спілкування Структура заняття Місяці кварталу

І II ІІІ

1-й Комплексне 1. Зв'язне мовлення2. Граматика3. Словник

2-й Комплексне 1. Зв'язне мовлення2. Граматика3. Звукова культура мовлення

3-й Комплексне 1. Зв'язне мовлення2. Словник3. Звукова культура мовлення

4-й Спеціальне Звукова культура Граматика Словник

Додаток 2

Програмовий зміст комплексного заняття з мовленнєвого спілкуваннядля дітей молодшого дошкільного віку (5-й рік життя):

Зв'язне мовлення: продовжувати вчити дітей складати описові розповіді про іграшки за зразком, поданим вихователем.

Звукова культура мовлення: вправляти дітей у виокремлюванні першого звуку в словах.

Словникова робота: збагатити словник образними виразами, епітетами,продовжувати вчити дітей відгадувати загадки.

Розвивати пам'ять, мислення, уяву, мовлення.

Виховувати інтерес до занять, позитивні риси характеру.

Додаток 3

Програмовий зміст спеціального заняття з мовленнєвого спілкування

(звукова культура мовлення)для дітей молодшого дошкільного віку (5-й рік життя):

Вправляти дітей у правильній вимові звука [ р ]; продовжу­вати вчити добирати слова із запропонованим звуком на початку та в кінці слова; інтонаційно виділяти(інтонувати) звуки в словах; робити елементарний звуковий аналіз слів, виділяючи та підраховуючи кількість звуків у слові за допомогою фішок.

Розвивати фонематичний слух, артикуляцію, мовне дихання. Сприяти розвитку уваги, мислення, пам'яті.

Виховувати позитивні риси характеру, інтерес до занять

МЕТОДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАВДАНЬ ІЗ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ

Зв'язне мовлення:

• переказ

• описова розповідь (за картиною, опис іграшки або предмету з довкілля, опис-загадка, порівняльний опис двох іграшок або предметів, опис іграшки або пред­мета по пам'яті)

• сюжетна розповідь за змістом дидактичної картини

• розповідь з власного досвіду

• творча розповідь (за сюжетною ігровою обстановкою; за картинкою-сюрпризом; за поданим початком; за опорними словами; на тему, запропоновану вихователем; за планом; самостійне вигадування казок дітьми; зміна кінцівки відомої казки)

• дидактичні ігри, спрямовані на розвиток зв'язного монологічного мовлення, на­приклад, «Посилка», «Про що хотів розповісти Незнайко у листі», «Чий мультфільм найкращий» тощо...

Звукова культура мовлення:

• заучування та промовляння напам'ять скоромовок

• промовляння чистомовок

• дидактичні ігри та вправи з розвитку фонематичного слуху

• дидактичні ігри та вправи для формування правильної вимови звуків

• розповіді зі звуконаслідуванням

• вправи для розвитку артикуляційного апарата

• дидактичні ігри та вправи, спрямовані на розвиток мовленнєвого дихання

Словник:

• дидактичні ігри та вправи

• відгадування загадок

• ознайомлення з приказками та прислів'ями, їх заучування

Граматика:

• дидактичні ігри та вправи з граматики

• складання розповіді зі словами, в яких діти роблять помилки

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З МОВЛЕННЄВОГО СПІЛКУВАННЯ

Осно­вною метою занять з мовленнєвого спілкування є розвиток мовлення кожної конкретної дитини. Тому важливо створювати на них такі умови, які стимулюватимуть максимальну мовленнєву активність кожної дитини. Цього можна досягнути, дотримуючись таких умов:

• уміння педагога викликати у дітей інтерес до теми заняття та розумно співвідносити власну мовленнєву активність і мов­леннєву активність дітей -неприпустимо, щоб дорослий го­ворив більшу частину заняття з мовленнєвим пріоритетом;

• проведення занять підгрупами до 10-12 осіб;

• правильне розташування дітей;

• забезпечення оптимальної інтенсивності мовленнєвого на­вантаження дітей - надто прості завдання знижують інтерес дітей, послаблюють готовність до подолання труднощів;